Казка
1
У холодній Антарктиді,
Де біліють сніжні глиби.
Де мороз і хуртовини
Шиють крижані перини.
Де не тане вічний лід -
Жив собі один ведмідь…
Білий, наче з молока,
Схожий на сніговика.
Більш за все, на цілім світі,
Рибку він любив ловити.
Мав ведмідь сачок і вудку,
Тож робив це діло прудко.
2
Якось він засумував,
Їсти й спати перестав.
Виявляється, ведмедю
Закортіло з'їсти меду.
Тільки мріяв він дарма -
Бджіл на полюсі нема!.
Думав собі бідолаха:
-Що я за такий невдаха!?
Бурий родич мій, Бурмило,
Мед їсть, ледь не через силу!
Тож, він вирішив негайно
В подорож податись, дальню.
3
У корзину взяв харчів –
Жменьку сухих корінців,
М'яса в'яленого скибку,
В'язочку смачної рибки.
І в дорогу, морем синім,
Поплив ведмідь на крижині.
Щоб не сумно мандрувати,
Пісеньку почав співати.
Так мугикав він під ніс:
-Віднайду зелений ліс.
Саме там, як і годиться,
Живуть бджілки-трудівниці.
В них попрошу меду - діжку,
Та й поласую ним трішки.
4
Так співав, що й не помітив,
Як пригнав крижину вітер -
В тепле море, води тихі,
І, тут трапилося лихо,
Що ведмедеві й не снилось:
Та крижина - розтопилась.
І незграбно, мов колода,
Бідолаха впав у воду.
Замочив свого кожуха,
Води набрав повні вуха.
Та пусте! Це лиш вода.
Далі трапилась – біда!
5
Плюскіт цей гучний зачули
Злі, від голоду, акули.
І уже відкрили пащі.
Закричав ведмідь:
- Нізащо!
І поплив, хутчіш за рибу,
Він, назад до Антарктиди.
-Хай їм грець, отим акулам.
Ледве втік! Не проковтнули!
6
Ох мандрівка не проста, -
Залишився без хвоста!
-Та нащо мені той мід? –
Бурмотів під ніс ведмідь.
-Краще рибки наловлю –
Більш за все її люблю!
Він ще трішки побурчав,
Ну а потім вудку взяв,
І, до ополонки швидко,
Почвалав ловити рибку.
Тож і досі, діти, меду
Не їдять Білі ведмеді!