Пишу даний вірш тобі,
і нашим спогадам,
стільки спільного маємо,
ніколи про це не згадаємо.
В своїх серцях таємницю носимо,
про любов ні слова,
навіть думки не допускаємо,
про те, що досі кохаємо.
На різних об'єктивах мучимось,
чекаємо вчинків,
та ніхто з нас не врахував,
кількість життєвих відтінків.
А так хочеться запитати,
чи існую для тебе я,
чи варто мені згадати,
для тебе чуже вже ім'я.
При зустрічі все ж згадаю,
перші дотики наших рук,
як в коханні боявся зізнатись,
навіть збільшився серця стук.
Нагадаю про літні вечори,
як солодко з тобою обіймались,
не любили розлуки,
за руки завжди тримались.
Як плакала, коли їхала на навчання,
розуміла, що з тобою,
рідко будемо бачитись,
я знаходилась за іншою стіною.
Наші відносини різко змінились,
ти не часто мені писав,
а я зі своєю гордістю,
зверталась лише в небеса.
Пам'ятаю, як дізналась,
що ти в армію йдеш,
я тоді вечори проридала,
чекавши, коли мене обіймеш.
З пар втекла, щоб коханого провести,
щоб сказати як люблю,
що буду завжди чекати,
що любов чистіше кришталю.
Як би я знала, що тоді,
буде останній наш поцілунок,
що не стане в моєму житті тебе,
а лишиться лиш подарунок.
День, коли тебе звільнили,
я кинула всі свої справи,
повернулась додому,
це було не лише для забави.
Та у відповідь відчула холод,
це настільки було нестерпно,
я чекала від тебе того,
що було б справді дотепно.
Ти знову вернувся на навчання,
твоє життя набирало обертів,
а я втратила сенс,
не діждавшись твоїх конвертів.
Знову вільний для тебе день,
ти приходиш на дискотеку,
я для тебе наче тінь,
нагадала покинуту лелеку.
Я набираюсь сміливості,
запитала чи це кінець,
так боялась почути у відповідь так,
що відчувала лиш холодний вітерець.
Дві неділі чекала від тебе смс,
думала, що все таки зрадію,
Коли ти скажеш що завершився сюжет,
бо давно терпіла безнадію.
Прибирала собі в кімнаті,
беру до рук телефон,
розумію, що дочекалася,
але здавалось, що все лиш сон.
Ти написав, що ми розходимось,
в мене сльози потекли з очей,
ніхто не розумів,
моїх безсонних ночей,
Нарешті звикла, що ти не мій,
що нам не бути разом,
та в голові твоїй,
все змінювалося з часом.
Мій день народження настав,
три місяці після розлуки,
я зустріла знову тебе,
ти не бачив моєї муки.
Ми опинились поруч,
ти за руку мене взяв,
я повірила в те,
що час примирення настав.
Та все даремно,
ні смс, ні слова наступного дня,
а я довго чекала,
лиш твого каяття.
І знову біль посеред грудей,
і все сильніш мені пече,
та хто б мене змусив,
забути твоє мужнє плече.
Я звикла, що постійно болить,
що від тебе немає ні духу,
що моє серце щодня щемить,
згадуючи всю розруху.
Пройшло вже 8 місяців,
в мене стосунки нові,
та я все ж досі розумію,
що ти головний в моєму бутті.
7 Березня, ми зустрічаємось поглядом,
розумієм на відстані все,
та мій же розум,
свою часточку в стосунки внесе.
Ввечері у вайбері приходить смс,
я здивована вона від тебе,
наша розмова зав'язалась,
я поглинаю в небо.
8 Березня ти робиш подарунок,
приходиш до мене,
і в нашій розмові зізнаєшся,
яке життя шалене.
Розповідаєш як було насправді,
що не хотів бачити сліз,
що почав заблуждатись,
серед тисячи дрібних беріз.
Розповів, що повернувшись додому,
зрозумів, що помилку зробив,
що готовий почати з нової сторінки,
ти шаг на зустріч ступив.
Найцінніші були ті слова,
як в коханні мені зізнавався,
сказав, що готовий боротись,
аби всесвіт не розломався.
Моє життя з чистого листа,
пов'язане лише з тобою,
я розумію, що наше кохання,
не обійде нас стороною.
ID:
787062
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.04.2018 20:00:13
© дата внесення змiн: 11.04.2018 20:00:13
автор: BlackEyes
Вкажіть причину вашої скарги
|
