Надворі мряка, знову хмари,
Але мусиш ти кудись іти,
Горять надворі лише фари,
Та світла їх не зберегти.
Шукати сонця серед люду,
Зайти у пошуках в степи.
Добратися до свого суду,
Так ще недовго, потерпи.
Їх погляди тебе осудять,
Людей, що поруч завжди йшли.
Страшні мов сни тебе розбудять,
А сонця так і не прийшли.
Чекати їх безглуздо, друже,
Свої ти очі просто підведи.
Там десь далеко промінь був же,
Від сонця, що осяює сади.
Воно осяє тобі душу,
Обійме мов матінку дитя.
І скаже: «Ні не мушу,
А хочу освітить тобі життя».