Дивуюсь власним відчуттям:
дивлюсь на тебе - і не бачу.
Заплющу очі - ледь не плачу -
розплющую - однак нема.
Я точно знаю, що ти поруч.
Так пахне твій одеколон...
Так пахне мій в тобі полон!
Не сплутаю ні з чим! Ніколи!
І чую дихання твоє.
Як серце гучно в тиші б'ється
і стукіт той, мов пісня, ллється,
собою наливає все...
І чари голосу твого,
нестримного, легкого сміху...
Я грішна в тому, чуєш, грішна,
що запалила цей вогонь
і мало в ньому не згоріла,
палала вже, як смолоскип.
Як раптом відчайдушний крик
душі, що врятувать просила...
Я знаю певне, що ти тут.
Я шкірою те відчуваю.
Та бачить - сил уже не маю:
крізь тебе, як крізь скло, дивлюсь....
