|
Прилетів наш кум із рані- ні живий, ні мертвий,
Двері мало не вивалив, бо були заперті.
Я м сі злєкла, Бога молю, шо сі могло стати,
Сама в хаті, бо мій Стефко поїхав орати.
Лечу двері відпирати, як та, навіжЕна,
А кума кричит за плотом, як якась скажена.
Голос чую, а особи та й ніде не бачу,
Вочи луплю як цибулі, жи мало не плачу.
Кум до хати залетів, сховавсі за двері,
Ну а потім го шукала м у нашій коморі.
Я м го кликала, молила- по кутах шукала,
Як їм ввиділа куму, мало м сі не всрала.
Стоїт таке у кімнаті, вбране у костюмі,
Як би вилізло з тарелі- сиділо у трюмі.
Вочи світят, зуби видно- інопланетяни,
Не впізнала, хто то є - видно якесь п'яне.
- Кумцю, шляк би трафив вас, в шо с те сі заперли,
Ваш Іван і я із ним- мало з мо не вмерли.
А вна каже, жи то роль, у театрі грати,
Каже мені, жи артистка- буде виступати.
По при то свого Івана ролями лікує,
Бо горівку п'є, як воду і жінку не чує.
Виліз тихо кум з комори, в руках тримав вила,
Так зубами гаратав, як стара кобила.
Чи с те, куме, знов дістали ту "білу горячку",
А він каже, жи з страхУ та й отримав срачку.
Потягли з мо, із кумов, кума в ванну мити-
Не дадут ми ті, варяти, та й на світі жити.
Свята правда, жи на старість моча б'є у груди,
Жи такі во чудеса виправляют люди.
ID:
779511
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 28.02.2018 17:41:54
© дата внесення змiн: 28.02.2018 17:56:49
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
