Комусь ти дарований долею
Як холоду радість і ласощі
Осіннім вечором під парасолею
Хтось дихав любовними пахощами
Тамував голод твоїми ясними зіницями
Закарбовував в пам'яті усі вигини тіла
А ти обіймав. Місто повнилось таємницями
Минали роки а любов все цвіла й не сивіла
Заходила в двері без попереджень і стуку
Роздягалася швидко немов жінка із темних кварталів
Кидалась до тебе в ліжко. А ти ж так ненави́дів розлуку
Так само як гуркіт маршруток і сльози німих вокзалів
Комусь ти дарований долею
А хтось без тебе чогось позбавлений
Осіннім вечором під парасолею
Хтось йде повільно у світ уявлений
Де ти існуєш. І віч - на - віч
Й ведеш тим шляхом що зветься НІЧ
