СПЛІТАЙМО ВІНКИ ЛЮБОВІ
Людська біда… недобрим блисне оком,
В німій печалі скорбних душ мотив…
Бо смерть стає невипадковим кроком…
Сини не повертаються з фронтів.
Жаль молодих жінок вже овдовілих,
Гірчить печаль молодшої сестри,
Жаль матерів у горі посивілих
І зморшок батька з чорної жури ...
Чи далі наливати в серце лиха?
Щоб спопеліло геть воно до дна…
Щоб темрява селилась в ньому стиха,
А чи шукати сонця і зерна!
Зійде воно, з землі нап’ється сили…
Духмяним хлібом, щедрістю, теплом…
Тоді хвала нам: лихо пережили!
Біда вже не зачепить нас крилом!
Сплітаймо радше ми вінки з любові,
Річки від щастя вийдуть з берегів…
Хай квіти багряніють не від крові,
Нехай не буде в світі ворогів!
27. 11. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
