Дебіл Орфей забембав всіх до тика
Одне то друге — все йому не те,
Лише його кохана Еврідіка
Все пробачала або майже все ...
У решті решт, допік самого Бога -
Урвався у Всевишнього терпець:
Набридли твої дурощі, небоже,
Іди під три чорти! Хай тобі грець!
Почула се дружина і до Нього:
Прости! - благала... Хай Орфей живе!
Упала, наче птах без крил, у ноги
І ридма плаче, коси в клапті рве
Сердитий суд навряд чи милосердний:
Своє життя, раз любиш, то віддай!
Такий от справедливий Він і щедрий -
Безмежна щедрість застилає небокрай
Пішла у темне царство Еврідіка
Пішла за нього, бо кохала над усе -
Злетіла із Орфея лиха пиха:
Прозрів, отямився, та пізно тепер. Все …
Картався, мучився, волав, неначе в пеклі,
Від болю розривалось на шматки
Отруєне великим смутком серце,
Хвилини туги плили, як роки.
Пішов молитися, просити гніву Бога -
Той: відчепись — вона вже не моя,
Проси у іншого, у того, не святого -
Якого не виносить ця земля!
Через глибоку і страшенну прірву
Ішов Орфей в пекельну річку Стікс.
Став там молитися — та так, що серце вирве,
Харона і усіх довів до сліз.
Підземне царство грізного Аїда
Ридма ридало, слухаючи спів,
Цим горем переймалась Немезіда,
Сизиф свою роботу зупинив!
Геката плакала, Ірінії злякались
І Персефона мокра вся наскрізь,
Аїда вмовили, самі заприсягались:
Як не відпустить... — разом ізректись
Понуро і без краплі співчуття,
Аїд, почувши те, насупив очі -
Негоже відпускати до життя,
Хто був під владою у цьому царстві ночі
Проте, гаразд, іди у ніч, знайди
Серед тіней, серед мільйонів мертвих душ ...
Знайдеш — до мене приведи,
Не зволікай, бо час біжить чимдуж
Не зволікав, не плутався Орфей
Її душа і в темряві світила -
Знайшов її серед пітьми ночей:
Вона і там за нього ще молила
Аїд поглянув і Орфея зрозумів,
Хай буде так - лише одна умова:
Оту красу небесну, Бог творив -
Не маєш більше бачити ізнову!
Та кожну мить, хвилину або час
Її, як казку, пам'ятати будеш,
Дорожчої з дорожчих всіх прикрас
І більш нікого в світі не полюбиш!
Здригнулось серце - чи таке можливо -
Я не побачу більше Еврідіку?
Не доторкнусь? Гаразд! Аби була щаслива!
Аби жила! Я - згоден! Я - клянусь!
Гермес сміливий - всі дороги знає
Із царства мертвих їх назад привів
Сам полетів - Бог справи свої має,
На пам'ять ману Еврідіки напустив
Вона забула про свого Орфея,
А той її й на мить не забував:
Пісні, які співав — лише для неї -
Отак свою вину спокутував
Прошу і я прощення того Бога:
Як сонце ти прекрасна, Еврідіко!
Живи! Заради усього святого!
Хвала любові - з тоді і по віки!
Робота зроблена велика. Майже поема. Але спочивати на лаврах ще рано, треба ще попрацювати над розмірами, наголосами, відмінками, правописом... Зокрема, не "тік"(де колись зберігали збіжжя, і не дерево чи матерія), а "тик"(хвороба, симптом), в родовому відмінку буде "тику". Ну, і т.д. Вперед, друже, Вас чекають великі справи, бо твір того вартий!
Робота зроблена велика. Майже поема. Але спочивати на лаврах ще рано, треба ще попрацювати над розмірами, наголосами, відмінками, правописом... Зокрема, не "тік"(де колись зберігали збіжжя, і не дерево чи матерія), а "тик"(хвороба, симптом), в родовому відмінку буде "тику". Ну, і т.д. Вперед, друже, Вас чекають великі справи, бо твір того вартий! 
