Чи чуєш, як тихо дощ по ринвах стіка?
З зелених листків, що на краю міста роса.
Додолу з висока впала на мої босі ноги.
Які витанцьовують твіст на шалених пройдених
Людиною відомих магістралей в ночі.
Я танцюю одна . Чи чуєш ти грім-грізний з неба?
І блискавка ударила напролом у землю.
Заметушилися незаймані гаї,
Принишкли довгі українські степи.
А я одна, танцюю все далі під темним небом,
Затягнутим чорним пеклом.
Чи чуєш як вітер свище холодом в мені?
І тобі крізь сотні міст намагається про мене розповісти.
Закриті вікна у твоєму домі,
Мабуть тобі сняться сни кольорові.
І вже мабуть не пам’ятаєш ти мене, з думок вирвані.
Твої присяги які говорив мені вночі.
Чи чуєш крик мій як в останнє?
Я наче птаха рвусь крильми з неволі,
В волю, хочу жити добре!
А ти все не даєш...
Чи чуєш як болить моє зранене серце?
Проколуте сотнями гострих слів.
Як тихо з очей калинові сльози течуть,
А ти все спиш.
Прокидайся вже скоріш, давай разом танцювати!
Кожну ніч ми будем разом, і не будем спати.
Чуєш грім і блискавку незнану?
Чуєш крик і голоси?
Чуєш спокій на світанні.
Милий мій, усе забрали в мене сни.