"Осінні роздуми"
Зими нема, агонія дощів
Поліссям жебракує Осінь
Уздовж брудних узбіч, кущів
Облізлих пагорбів та сосен…
Загрузли промені – суцільна тінь
В ріллі багнистій в’язне й вітер
Патлатий дощ – гривастий сивий кінь
Неквапно тягнеться на цвинтар
Готичні привиди хитких тополь
Розбитий шлях і цвіль притулку
Напризволяще кинута юдоль
Самім творцем – без порятунку
Параліч волі – спогади подій
Загублених у днях минулих
Кістки обгризених надій і мрій
Стирчать з могил німих, безчулих
В легкій сорочці-павутинні Смерть
З Життям біжить навперегони
Жнив нескінченних втягне круговерть
І виплюне лушпинням в схрони
Де ж сніг? Пульсує кров, пульсує прах
Заціпенілий погляд вгору
Клекоче в небі хижий птах
І Цербер клацає знадвору
І сутінки з початку і в кінці
Безкраї хмари, грати, штори…
Прийдешній світ розгойдують мерці
Їх прагнення, їх вади, долі… 121217
