В мені померла осінь, тихо і безболісно
безнадійно – хворі дні пішли слідом за нею…
Я наче втратив право жити, право голосу,
замість крові вода гірка тече у венах…
Отруїв себе. Мов голки встромлені у серце,
й підвішене за ниточки невидимі висить…
Холодні руки хтось мені кладе на плечі,
відчуваю, мов здалека десь тисячолітній
подих дихає уперто у горбату спину…
Зупинився. Озирнувсь! Нема нікого! Тиша…!
В мені померла осінь, і я на половину…
Безнадійно – хворі дні мене колись допишуть…
