Змилуйся, друже…
Невже все, що є – темнота?
Ці руки востаннє торкалися теплого сонця
Ти зрікся сьогодні, а я тебе тут предрекла
На час в самоті, на вирій пустих агоній…
Зостанься тут, друже…
Ще шелест від вітру не зник
І вкотре душа обійматиме мою в біді
Все надто заплутано в ритмах німого життя
Спинися, бо твоя любов заживляє серця…
Не йди…
Закрий двері усі на замки…
Тумани до хати так просто уже не пускай
Ти знаєш, як ллється шалено ця бісова кров
Коли ти, проходячи повз, розумієш де край...
Змилуйся, друже…
Є холод, який не зігріти, є шлях, який не пройти,
І безліч людських історій, і море чужої біди
Є час, який не вернути, життя, яке не спасти
Зостанься, мій найдорожчий, я хочу вдвох пройти...
