Війна все сіє мальви на руїнах
І поливає відчаєм їх диким,
І кров’ю тих, хто там колись загинув,
І здичавілим автоматним риком.
А сіра, із запалими очима,
І зблідла, змучена, заплакана, худа
Сьогодні на могилу йде до сина
Зажи́во мертва мати молода.
Війна все сіє, сіє свої мальви,
Які ростуть з сердець навік поснулих.
Згадає хто причину тої травлі,
Яка жере життя, пащі не стулить?
Уже між чорними землею й небесами
Косити свій врожай прийшла вона.
Де матері прощаються з синами,
Криваві мальви висіва війна.