Сміються, плачуть солов’ї…
О.Олесь
Вже випито печаль до дна,
Лишилось кілька крапелин останніх
П’янкого, життєдайного вина,
Що звалося колись коханням.
Уже грядуть осінні вітровії,
Несуть дощі, холодні і нудні,
Несуть щемливий подих безнадії,
Одноманітні й безпросвітні дні.
І жовтий сум, одвічний жовтий смуток
Скрадається ночами, наче тать,
І все забуто, все давно забуто,
Покрито попелом нічних багать.
А за вікном чиєсь буяє літо,
Комусь сміються й плачуть солов’ї,
Комусь дарують в оберемках квіти
І зазирають в очі – не мої.
…Вже випито усе до дна,
Лишилась крапля споминів – остання.
Давай вп’ємося нею без вина
І келихом об землю – на прощання!