Не віддаєш його нікому,
Хоч кожний день, як на війні,
Любовну все плекаєш втому,
Не вірячи сама собі:
А раптом… А що буде далі?
В надіях крутиться вітряк…
Любов навпіл не розділяла,
Влаштовував формальний брак.
Та є межа – відчула втому,
Бажала ніжності душа,
Не поспішала йти додому,
Чекала казки від життя.
Вдивлялася в дзеркальне поле,
У відблиск прийшлий, мов живий,
І серце відзивалось болем
За марність втрачених надій…
Собі як виклик – на пероні
У привокзальній суєтні
Зустрілася в людському морі
З тим, хто завжди кохав її.