Пробач, я їду назавжди,
Повернення назад не буде.
Ми розчинились між людьми
І притомилися, мій друже.
Не сталося, як не крути…
Кохання, певно, то замало…
Життя, як злодій у ночі,
Безмежність почуттів украло.
У пустці борсаюсь давно,
Вона, як спрут, здавила груди.
Нараз облишмо – все одно
Між нас минулого не буде.
Цей лист лишаю на столі.
В державі цій гнізда не звили.
Пробач, ще раз пробач мені
За втрачене, мій друже милий.