В синіх небесах, просторих,
З невеличкої краплинки –
Утворилася прозора,
І легесенька хмаринка.
Глянула навколо себе,
Усміхнулася ласкаво.
І побачила у небі -
Інші хмари кучеряві.
-Ооо! …Які ж вони великі,
Дивовижні та гарненькі!
І, хмаринці стало прикро,
Що, лише вона маленька…
Та, невдовзі, сильний вітер
Підхопив пухнасту кралю,
І поніс її по світу –
В невідомі дальні далі…
Поки небом мандрувала -
Веселилася, раділа,
Ще краплинок назбирала –
Важча стала, посіріла.
Раптом вітер зупинився:
-Хмарко, ти не ображайся!
Нести я тебе втомився,
Тож на Землю опускайся!
І хмаринці стало щемно:
-Ой рятуйте, я боюся!
Зараз упаду на Землю,
І, напевне, розіб'юся!
Дуже –дуже страшно стало,
Тож вона заплакала!
Та яке там - заридала,
Й дощиком закрапала.
Дві години, без зупинки,
У просторих небесах
Гірко плакала хмаринка,
І зникала на очах…
Три калюжі «наревіла»,
Два струмочки та ставок.
Ще й сльозинками умила -
Луки, поле і садок.
Як проплакалась, то стала
Біла хмарка вже легенька.
І вдоволено сказала:
-Добре, що я знов маленька!
Вдячна за коментар. Гарного Вам дня! 
Щиро вдячна! 
