Пробач, що заплутала тебе у своїх "хочу"
пробач, що сказала від болю "не дзвони",
всі нитки обірвала, нічого вже не прошу
уже тягну мішок печальної вини.
Я відповідь шукала в бездонній порожнечі
так ніжно обіймала й пірнала в рідне море
очей твоїх і вуст, ти пестив мої плечі,
із крихт дрібних, речей, закоротило... горе...
Крихке житло для душ, на віру збудували,
вже боляче сльозить і мироточить рана,
про тисячу мільйонів, ти не забудь коханий
одну на двох гармонію, і як разом літали...
Здалося... що ти був, й тримав мене за руку,
неначе рідний батько жалів і обіймав
ти вибач дивне серце, думки мої і муки,
я дякую за все, що ти мені сказав...