Коли небо моїми очима дивилось на тебе
І виливало грози- сльози на душу,
Я вимовляв на подисі молитвені треби
І болем чекав на швидку спокуту.
Вона не прийшла, а прислала за себе
Розплату наповненну морем зізнань,
Тебе я чекати не знахожу потреби,
Лиш долю твою, у морі подібних чекань.
І на тому місці, де плаче - римує природа,
Де сон не минає лиш в ньому інший сюжет,
Трапляється часом трагічна нагода,
Коли без жахи, замирає кохання макет.
І в миті оті заповненні страхом зізнання,
Волаю на світ, він ж до мене німий.
Й коли я на плахті стоятиму і буде лише останнє прохання,
Про прощення, а не любов прохатиму без краплі надій.
