У відьомську, Вальпургієву ніч,
Ти народилась, дорога та мила.
Тож відьомська, Вальпургієва ніч
Тебе таким мистецтвом наділила,
Яким ти серце назавжди взяла
В полон любові, повної на згубу.
Горить воно, а ревнощів зола
Притрушує, веде свою рахубу,
Не знаючи надовго це, чи ні…
Та Бог із нею! Якось же існують
Із нею люди. Ніби в напівсні
Тобою зачаровано милуюсь.
Коли прийдеш у мій звичайний день
І зробиш з нього доленосну дату.
В країні, де не чується пісень
Я буду оті миті святкувати
Де ти була! Де чувся голос твій,
Торкалися чола ласкаві руки,
Метелики оманливих надій
Кружляли понад повінню розпуки
Від того, що недоля нас сильніша
І ми її змінити неспроможні.
Мить розставання, за ножа гостріша,
Нам відрізає від життя день кожний.
А це життя коротке. Кожна мить
Лише одна: і раптом – опустіла…
Я намагавсь затримати, а ти -
А ти ніби на крилах полетіла
І знов тебе на кілька діб нема,
Знов ланки часу пальцями гаптую…
Праворуч стінка в килимку, німа,
Ліворуч – стільчик. Книжечку святую
Про вічне почуття своє, до рук
Хоч іноді беру. Та слабнуть очі…
Чи це є наслідок моїх душевних мук,
Чи це даються в знак неспані ночі…
Нащо про це? Вальпургієва ніч
Своє зробила. Подарунок Долі
Там світять зорі в трилліони свіч,
Згорає серце в рожевій неволі.
18.04.2017
Метелики оманливих надій 
