Коли біда постукає в віконце твого серця,
Не відчиняй їй, бо прийдеться здатись в полон.
Ти не журись, не плач і не сердся,
Обдумай усе й охолонь.
Ти згадай, як прекрасна погода влітку,
Коли розквітають сади і гаї.
Коли у долонях твоїх - пахучі квітки,
А десь чути плюскіт дзвінких ручаїв.
Ти подумай, як це, - кружляти серед листя восени.
Коли летючу павутину звемо ми "бабиним літом".
Як скидають листя клени, тополі, ясени,
Коли небо таке незвично блакитне.
А помрій, як прекрасно - крізь вікно дивитись на кучугури снігу
У тепломі светрі з вишитими оленями .
Сидіти, закутавшись в плед, біля каміну
І мати солодощів повні жмені.
Уяви, як красиво, коли дерева вкриваються квітом.
А навесні усе знову живе та цвіте.
І ти ідеш, радіючи усьому світові.
Усе тобі таке миле, усе таке дороге!
Ти згадай про друзів, що в скруту завжди підставлявлять своє плече.
Згадай про батьків, які з дитинства з тобою поряд.
І від спогадів цих твоя туга кудись далеко втече.
Її налякає один лише
Щасливий
Погляд.
![Кава з молоком: [Злий гість твого серця] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
![Кава з молоком :: [Злий гість твого серця]](/upload/poem_all/00725463.jpg)
