"Пошлем думу,аж до Бога,
Його розпитати,
Чи довго ще на тім світі,
Катам панувати?"
("Сон"Шевченко Т.Г.)
Защебече на калині,
Соловей у лузі,
Про Шевченка всі згадаєм,
Ми весною,друзі.
І Кобзар беремо в руки,
Знову "Сон" читаєм,
І про ляхів з маскалями,
Всім вам нагадаєм.
Як рідненьку Україну,
Вони розпинали,
А народи,як сироти,
В наймитах конали.
Ох,Кобзарю,рідний брате,
Важко "Сон" читати,
А ще важче з України,
Всіх катів прогнати.
Як писав ,наш геній- знаєм!
Кров лилася в віршах,
І пророчив,наче бачив,
Як сини йшли в вічність.
Плаче,стогне Україна,
Плачуть вдови й діти,
Полягли сини -герої,
Сотнею в столиці.
Пішла дума...Пішла сотня..
До Бога ,велична...
Ох,не сон це, мій Кобзарю,
Боротьба ця- вічна!...
(Ридош)Пилипів І .І.
03.03.2017р.