А чи потрібні нам тепер слова?
Я їх не чую: бачу тільки очі.
Рука в руці - і знову я жива,
Й нікуди йти я більше вже не хочу.
І не піду, ти тільки не жени,
І не ховай очей своїх від мене.
В них сум і радість першої весни,
В них перше сонце й листячко зелене,
Розлук жалі й тепло чужих долонь,
Що розвели твої й мої дороги,
Й роки, що не приспали всіх безсонь.
В них все життя: і радість, і тривоги.
Про біль окремо пройдених доріг,
О, скільки є обом що розказати!
Твої ж бо очі кажуть, що не зміг...
І я нікого не змогла кохати.
То чи потрібні нам тепер слова?
Не чую їх: про все розкажуть очі,
Бо в них любов, що досі ще жива,
А решта - все пусте! Мовчи!
Нічого знати більше я не хочу!
Душевно, щемно, закохано,та ніжно
То чи потрібні нам тепер слова?
Не чую їх: про все розкажуть очі,
Бо в них любов, що досі ще жива,
А решта - все пусте! Мовчи!
Нічого знати більше я не хочу!
ось той, що хотіла поставити 
