Привіт, це ти? Так, це я кликала на допомогу. Проте вибач, я, мабуть, ще не готова тебе зустріти. Ні, не боюсь. Просто подумала собі, що я відчуваю себе стабільно нормально. Хіба що інколи з'являється почуття темної безвиході, - по настрою. Але не вельми часто. Тож, я так думаю, що дна ще... далеченько. Так, мрій майже не залишилось; вони старі й схожі одна на одну. Бажання творити також покидає, покидає... Але ставлюсь до цього напрочуд спокійно. Отак спокійнісінько спостерігаю, як перетворююсь у пусту бляшанку.
То про яке ж дно йдеться? Щоб бути готовою, мені треба опуститися на дно душевних страждань, чи на дно деградації?
У мене нема страждань, які потребують лікування. Є якась всепоглинаюча байдужість, яку на прийнятному рівні стримують зобов'язання та життя за інерцією, що не дають взагалі випасти із суспільства. Тож, мені здається, що, якщо ти прийдеш зараз, то я прийму тебе із абсолютно байдужим виглядом. Втім, не гарантую, що завтра я знову не благатиму тебе врятувати мене.
Мабуть, момент ще не прийшов.
Коли взимку чекаєш на літо, воно видається таким бажаним і недоступним. Ти уявляєш, як читаєш книгу в своїй кімнаті, а з непотрібного вікна залітають гарячі повітряні пасма та дзижчливі мухи. А потім ти лежиш у ліжку о п'ятій годині ранку після безсонної ночі і слухаєш якусь вібруючу тишу комах та шелестів. А потім, коли ти повертаєшся свідомістю до вовняних носків та чаю з калиною, що парує у твоїх долонях, ось ті чари літа не розвіюються, а, навпаки, стають ще привабливішими. Пізніше, після довгої-довгої зими та морозів, що промайнули за одну мить, ти усвідомлюєш раптом: "Літо прийшло". І просто не знаєш, що з ним робити. Так, ти роззираєшся навколо, бачиш таке високе небо й вибухи квіткових фарб, але нема якогось усвідомлення цього дива... День за днем ти, звиклий до тепла, по краплі його втрачаєш. Лише пізно восени тобі чомусь стає щемливо.
Які крихкі наші почуття. Сьогодні ти не можеш далі жити наодинці зі своїми думками, так жадаєш, щоб хтось доторкнувся долонею до щоки. А вже завтра тобі "нормально"; момент уже втрачений.
Запевняю тебе: я підготуюсь до того моменту. Тільки подай знак, що ти теж готовий.
О, так! Найбільше хочеться саме того, чого зараз немає, а коли з'являється - то згодом починає сприйматися, як належне. Моменти очікування бажаного - прекрасні, і своїми барвами відчуттів, і метеликами... Гарно Ви написали!
Гарно,Оленко!Видно написано від щирого серця.
