Русочолий хлопець з-під Уральських гір
в сні солдатськім бачить свій далекий двір.
Мати та білизна біла на шнурку...
А сусідський дядько на швидку ріку
у відрі старому кошенят поніс !
Плаче хлопець гірко, не шкодує сліз.
Подушка змокріла. Вранці встав солдат,
і сердець юнацьких розгорнувся ряд.
Крізь щілину в танку - місто і туман,
сипле снігом на Авдіївку зима.
Виконав команду молодий солдат -
розриває хати пущений снаряд.
Сталь байдужа й грізна залишає слід,
від людської крові тане сірий лід.
Намотали траки гусениць стальних
стільки тіл солдатських, стільки людських лих,
що заголосила танкова душа,
плюнув в небо димом, став і замовчав.
Що ж насниться хлопцю у наступний раз?
Лиш насупив брови стомлений Донбас...
