В заключних двох частинах поданої поеми
зображена друга, більш плодотворна поло-
вина життя героя, наповнена несподіваними
колізіями, що характеризують його як мужню
людину, яка не боялась бути спаленим на вогні
"більшовицької інквізиції". Не будучи членом
партії, він був у гущі подій передвоєнного та
післявоєнного періоду існування СРСР, не раз
ризикуючи своєю свободою, а то й життям. Але
вийшов неушкодженим, певно, "родився у сорочці"...
Та, певно, ще тому, що все життя творив людям
добро і "безсмертя"... IV.МИСЛИВЦІ ЗА МІКРОБАМИ
1.
Є три царства у природі.
Розпізнать неважко –
Як за ясної погоди
Сполохнути пташку…
То тварини різнорідні –
Фавна* любе стадо
Й Флори** особини плідні –
Порадій, о Ладо***!
Серед них є і такі, що
З обома у дружбі …
А як дощ, буває, хвища –
У людей на службі.
Хто не ласував грибів,
Добрий мій козаче,
Що ростуть серед дубів,
Той не жив неначе…
В цьому царстві є й такі,
Що не видно оком:
Їхні гіфи****, мов нитки,
Лиш під мікроскопом
Можна бачити… Та враз
Явиться їх дія,
Як з поживою матрац*****
_____
*Бог тварин у грецькій міфології
**Богиня рослинного царства, там же.
***Богиня плодоріддя у древніх слов’ян
****Клітини у мікроскопічних грибів.
*****Лабораторний посуд з поживним середовищем.
Спорами засіять…
А серед одноклітинних
Є ще дроб’янко́ві…
Їхні вади вельми дивні
Знать – обов’язково…
З неклітинних царство Vira
Добре всім відоме…
Бо штовхнути смерті в прірву
Може, коли вдома
Появ грипу, як заброди,
Переколошматить.
Й не розгудять його шкоди
Й батько ані мати.
Є й такі серед мікробів,
Що всім царствам шкодять.
В них підступна є утроба
Й підлі сайти коду…
Отакі то є звірюки,
Їхні зримі вади…
Як до них докласти руки –
Не дістануть влади.
А відтак «ловці мікробів»
Конче нам потрібні.
Тут знання їх, хист і спроби
Стануть принагідні.
2.
В науці відомі нам різні путі…
В яку із них рушить, якою іти?
Не раз, мабуть, Віктор собі задавав
Питання важливе… Й одвіту не мав.
Бо йшов у науку він сам – корчувато,
Не маючи титулів, звань ані хати…
Лише за плечима практичний багаж,
Бо в земській лікарні – дванадцять літ стаж!
А вік свій і досвід життєвий – під сорок…
Хоч вік і статечний, попереду ж – морок.
Одне лише доктор упевнено знав:
Знайти для мікробів побільше управ…
Для тих, що корисні – хай люду послужать,
Фатальні ж мікроби не мучать хай дуже:
Не буде в житті невигубних хвороб –
Загине від ліків лукавий мікроб!
Бо відав: і хист його, й досвід в пригоді
Ще стануть йому на новій вже роботі…
Та про нагороди він й гадки не мав,
Думки про свій успіх він в серці тримав.
Лише б не завадили побуту мшиця
Й адміністративного нахилу лиця…
3.
В Києві – пітьма мужів,
Що Мінерві* служать,
Та один лиш з них уздрів
В героєві мужа,
Як той в Харкові лікбез
З сангік’у** наладив…
І у Санбакінститут
Вченого принадив***
______
*Богиня науки і мистецтв
в Римській міфології.
**Санітарія та гігієна – стала
абревіатура в побуті та медицині.
***Йдеться про проф.М.П. Нещадименка,
директора Санітарно-бактеріологічного
інституту в Києві, який запросив молодого
вченого на роботу в свій інститут.
Тож здійснилась давня мрія,
Мрія заповітна –
Втілити усе, що вмієш,
У вогні досвітні
Темряви, що панувала
В царстві дроб’янко́вих.
…Між мікробів є немало
Тих, що чинять шкоду.
Коклюш, грип і малярія,
Лихоманка, бруцельоз,
Сказ, правець, дизентерія,
Тиф, чума, туберкульоз…
Ці хвороби впали в очі
Мага від науки…
Хоч й до іншого охочий –
Не дійшли ще руки.
Серед інших до дрібниці
Вивчив він склерому*,
Що попала до скарбниці
«Не бажай нікому»…
Головне, що людям стало
З вченим ліпше жити,
Бо здобутими знаннями
Й лікарів став вчити**.
…Ще б багато що нового
Вчений взнав в Санбаку***,
Та його, немолодого,
Ждали вже бурлаки…
Бо родився під Стрільцем
Вчений-непосида…
Слідкувати ж за сільцем
Може лиш сновида.
_______
*Хвороба дихальних шляхів у людей.
**Поряд з основною роботою в Санбакінституті
В.Г.Дроботько читав лекції в Інстиуті вдоскона-
лення лікарів (м.Київ).
***«Побутове» скорочення назви Санітарно-
бактеріологічного інституту.
4.
…Ось уже він в Заболотнім
Мікроінституті*
Розгорнув свою роботу
Вже як ledare** тута.
Тут проблеми й організми
Не лише медичні,
Погляд через іншу призму –
Вкрай біологічну.
Й наточив «стрілець» тут стріли,
Взяв у руки лука
І давай – по «вражим цілям» –
Влучно й вправно стукать…
Перш ніж в ворога стріляти,
Та не промахнутись,
Треба в нього добре знати
Місце зле і вутле,
Як він служить, з ким він дружить,
Всі його унади…
А інак – зведеш наругу
Й не даси їй ради.
_____
*Інститут мікробіології та епідеміології
ім..Д.К.Заболотного ВУАН.
**Як керівник відділу медичної мікробіології
у цьому інституті.
То ж мисливець перш на звіра
Розставляє сіті,
Та такі надійні й вірні,
Що немає в світі…
«Снасті» ті в руках Дроботька –
Методи й ідеї,
Сам створив в своїй роботі
Й по мікробах «вклеїв».
Конкуренти вітамінів,
Похідні азолу,
Різнорідні сульфаміди –
Все піддалось зову
Вченого за кличем долі,
Лікаря – за фахом…
Обезболені ним болі –
Йшли хвороби прахом!
Так, червоний стрептоцид
Й бактеріофаги
В Другу світову – у хід
Всім смертям у змагу!
Та то вже було пізніш,
Інша ж пря наразі –
Коні – як у спину ніж –
Від «НЗ» заразні…
5.
Фатальні мікроби нас мучили всюди…
Не менше ж нас мучать фантоми війни.
Війни, що була, і що є, і що буде,
Не Бога то воля! То – від сатани.
Ота Світова в тридцять восьмому році
Для вченого вже почалася тому,
Що «ворог підступний» – на кожному кроці,
І кожен мав змогу попасти в тюрму…
Принаймні, так думали в НКВС,
Бо коней падіж вже почався процес…
І щоб розв’язати таку ось проблему,
Покликали вчених… Очолив Дроботько
Як шеф фахівців. Та були і дилеми…
Й бригада поринула мужньо в роботу.
Робота тяжка, копітка далебі…
Було вже досліджено тисячі проб,
Й коли перевірили все на собі,
То знайдений був винуватець-мікроб.
І назва йому – Stаchybótrys altérnans,
Звичайний, жалюгідний, миршавий гриб.
Й вина там не в ньому – в колгоспній системі,
Що рушила силу споріднення триб*.
Бо люди окремо від їхніх продуктів,
Продукти окремо від праці людей…
Що можна чекати від хибних дедуктів
Та від утопічних, злочинних ідей?!
Та праця учених внесла свою лепту
Не лише в науку – в безпеку людей:
Саджати не стали, принаймні, за «это» –
Мікробу не вчепиш «крамольних» статей!
______
*Проміжна одиниця між родинами та родами
в систематиці і таксономії живих організмів.
6.
Як не дивно, фахівцям,
Що впіймали «звіра»,
Якщо вірить папірцям,
Надана довіра…
А ще згодом у столиці
Ордени й медалі
Високодержавні лиця
Їм за подвиг да́ли…
…Та така вже вчених доля –
Ні́коли їм спати:
Повернувся з бою поля –
Готуй нові лати!
Бо в мікробів резистентність
До найкращих ліків
Виникає повсякденно,
Чи зима чи літо…
Та Дроботько передбачив
Оту домовину
Для лікзасобів. Й означив
Новеньку стежину.
Вкупі з Токіним Борисом*
Мали вони види
Не на тебе, дідьку лисий,
Ні, на фітонциди**!
І рослин зручна «аптека»
Враз їм піддалася.
Як у древнього ацтека –
Томагавк і ласо!
_____
*Першовідкривач **фітонцидів –
антибіотичних речовин із рослин –
ленінградець Б.П.Токін, білорус
за походженням.
І один, що в воїн в полі –
Не антибіотик –
Фітонцид, що мав прополіс,
Лікував сухоти.
А в рослинах звіробою –
Жахи страховинні –
Іще ті, незламні вої!
Не лише причини,
А й послід хвороб жорстоких,
Як косою, клали…
І знання про них глибокі –
Незвідані далі –
Вилились в незнані досі
Нові препарати.
Їх в аптеці, що на розі,
Просять хворим дати.
Отакі то в нас мисливці:
За здоров’я встали,
І розумні, і сміливці,
І – міцніші сталі!
7.
Було б дуже дивно, якби зупинився
Учений у царстві грибів і дроб’янок…
Бо мозок його все шукав нові ніші
В багатій природі… То був лише ранок!
Бо кликало серце у ці́сарство Vira,
Де сфінкси таємні – на кожному кроці,
Й істоти мізерні, страшніші за звіра,
Щоб знати в лице і творити пророцтва.
Він спершу знайомився з групою фагів,
Які пожирали бактерій клітини…
І в віруснім царстві став істинним магом,
Бо фагів зневолив на службу людині:
Терпіли від них і бацили, і коки,
Як від фітонцидів – із місця ні кроку!
Та мікобактерії й паличка Коха
Іще завдавали багато мороки…
…Цікавили вченого землі ще орні,
На котрих буяли і жито й пшениця.
Та віруси дуже були вже проворні!
То треба б тим вірусам глянуть у лиця…
Й пізнати їх тайни учений поклявся.
Маестро інтриг і властитель наук
Інтимами вірусів сильно пройнявся
І він працював, не жаліючи рук…
…А втім, йому рук якурат… не хватало.
Бо мав вже немало цікавих ідей,
На той час вже група як школи зачало
Була із обізнаних й гарних людей.
А втім, як директор Дроботько наладив
Робочі взаємини із Московцем*,
І з ним Інститут й Україну прославив,
Бо вірусології став він Отцем.
8.
Лікарю понад усе –
Клятва Гіпократа:
Яку користь принесеш,
Так тобі й заплатять…
А ще шкоди не чини,
Передай свій досвід,
Будь які були б чини,
Правду знати – досить…
Знайся свій лише з своїм,
Очі не викльовуй,
Як було б не гірко їм,
Поступай з любов’ю…
…Треба б ще немало знать
Лікарських повадок,
Та ніхто із нас не свят.
Не даси, то вкрадуть…
І тому був наш герой
Вкрай не таємничим:
Лікувати ж – «геморой» –
Хворих було нічим.
А відтак свої знання
Вчений сіяв всюди,
Щоб були – не маячня –
Здоровіші люди.
І навчав він то студентів,
То гомеопатів,
Хоч не мав ні дивідендів,
Ні чіпкої плати.
Ескулапів поважав,
Хто б де не учився…
І в народну медицину
Начисто влюбився.
І його в країні знали
В ранзі альтруїста,
Що писав свої анали
Із знанням і хистом.
…Та не все в житті так гладко
І не все так просто:
Поміж нас є людці «гадкі»
Та ще й безголосі…
Якщо й мав хтось свою думку –
Відстоять боявся:
Від тюрми, а ще від сумки,
Мов, не зарікайся.
9.
Йому вже не вадила побуту мшиця,
Бо мав і достаток, і сан, і хвалу,
Та консервативного ухилу лиця
Звели на Дроботька блюзнірську хулу…
Та вчений не схибив… Даремні нападки
Він аргументовано всі відхилив,
Бо впевнений був, що теорій нащадки
Оцінять його у майбутнє прорив…
І так воно й сталось: наук дилетанти
Спливли з небосхилу, як тала вода,
Відтак наукових канонів атланти
Сказали правдивості поглядів – «Да»!
Як вчений відкритий любив диспутантів
І зла на нападників він не таїв,
Але не терпів як тупих дилетантів,
Так і пілігримів з дрімучих гаїв.
Слова його точні, розумні, правдиві
Вростали в науку, як правда в граніт,
Постали в житті і діла його дивні,
А з ними – обряснений правдою світ.
Безпо́мильні істини, тверді на дотик,
Служили як жезл для невірних, конвой…
Поповнився святістю щедрий кіотик,
А вченого праці знайшли аналой.
10.
…Була вже осінь, та рання осінь,
Коли зібрали вже картоплі́…
А в небі світло – блакитна просинь,
Хоч серце жити так щиро просить,
Та з неба впали суми́ й жалі.
Бо добрий лікар, що знав Карпинську,
Пішов до неї в цей світлий день…*
Спустилось небо – і стало низько,
Та до актриси було так близько,
Аби послухать її пісень…
Уже так склалось, що лихо сталось
В осінню пору для них обох…
В життя обох їх помилка вкралась,
Та на останок долі з’єднались,
Хотів так, певно, Всевишній Бог.
Тепер літають два голубочки
У небі синім, мов дві зорі,
А на землі їх сини і дочки
Ростять старанно плоди й листочки,
Плодів же праці – не владарі…
Удень – робота, та думи – ніччю:
Кому потрібна робота ця:
Гниє держава – в суспільстві відчай…
Життя коротке – наука вічна,
Хай вічна слава її жрецям!
______
*Г.П.Затиркевич-Карпинську і В.Г. Дробтька хоронили
в один день – 12 вересня, але з різницею в часі 45 років.
Аспірант 1-го року, ваш покірний слуга "со товарищі", ніс
труну покійного.
V. ЕПІЛОГ
Мені – до цуґи слово «добродбай»…
Але чи можна дбати лиш про суми
Грошей, майна й всього, що – через край?
А що вартують в кожного з нас думи?..
І як тоді із тим, що не в ціні,
Й ніколи цін в житті своїм не мало?..
Чим виміряти вічне те мені,
Що річчю здавна бути перестало?
…Було немало вже людських погонь,
Й згоріло в них уже немало судеб…
Задля кого сміливці йшли в огонь
І йти у нього ще довіку будуть?..
Герой наш думав перш за все про тих,
В кому жила якась тяжка недуга,
Й коли не мав він вирішень простих,
Його хапала невблаганна туга…
І він шукав, шукав, шукав, шукав…
Шукав і думав він і дні, і ночі,
Кидаючи для інших сонми справ,
Хто про кар’єру дбати був охочий.
Його займала думка лиш про те,
Життя як для людей зробити кращим,
Їм зілля дати – вірне і просте,
Щоб люд не кинути напризволяще…
Йому ідея не давала спати:
Як люду стати в світі цім безсмертним.
І на вівтар усе поклав, щоб знати,
Що є найкращим у борні зі смертю…
То ж різні «добродбаї» є в житті…
І як їх можна між собою сплутать?!
Одні жирують, інші – в каятті…
Хіба відмін не видно в їхній суті?..
Та знаєм певно: в ланці пражних днів,
Що квітнуть по рясній землі, ми – гості…
Суть в тім, яким вогнем ти тут горів
І що добавив до свого погосту*.
А наш герой шукав свій еліксир
Від старості, недуг-хвороб і смерті,
Не ждав, як та лисиця, легкий сир,
В умо́вій праці вчив канони тве́рді!
Відтак міцним нам мислиться закон:
Лиш на землі воздвигнуті опертя,
Що вистоять в доланні перепон,
Людині чинять і її безсмертя…
________
*Тут – товариство, громада, спільнота
На світлині: В.Г.Дроботько у студентські роки
(приблизно, 1910-13 року); "молодий" герой
символізує оте безсмертя, про яке він дбав все
своє життя. Музикальний супровід - реквієм
Вольфгана Амадея Мроцарта.
2003-2017 рр..
Але цікаво, що комусь та пам'ять муляла... Адже 4/4 твір не вартує! Коли йде мова про святу пам'ять велетів духу чи науки треба стримувати свомерзенну заздрість! Чи не так, біологине?
Щиро вражена...захоплена...підкорена,не зважаючи на те,що була готова до сприйняття емоційно... енергетично...науково наповненого твору...Уклін за поему!
Удень – робота, та думи – ніччю: УСІМ потрібна робота ця:
Гасне держава – в суспільстві відчай…
Життя коротке – наука вічна,
Хай вічна слава її жрецям! Хай вічна слава її жрецям!
Олексо!Перечитала весь твір і всі коменти від початку докінця( всі частини).Читається легко,на одному подиху.Мені особисто було дуже цікаво!Народ наш майже не знає про життя науковців!Дуже потрібна і значима ця РОБОТА!Титанічний труд!Пізнавальний!І вшановуючий і значимий для їхньої Родини ,для науки вцілому і для студентів, і для просто зацікавлених читачів! СЛАВА І ШАНА ВСІМ НАУКОВЦЯМ, які залишають після себе такі неоціненні труди!Для всього Людства!Я,чесно кажучи, ВРАЖЕНА ВАШИМ ТВОРОМ!Вражена ВАМИ,ПРОФЕСОРЕ!ВИ- НАДРОЗУМНА ЛЮДИНА!ЦІНИ ВАМ НЕМА! ХТО ж-бо напише великий твір про ВАС САМИХ?? Мабуть, краще ніж ВИ, цього ніхто не зробить!ТО ж ,читачи чекатимуть продовження твору про ЛЮДЕЙ НАУКИ.ДУМАЮ,ЩО ВАМ Є ЩЕ ЩО СКАЗАТИ!!!
З великою повагою і вдячністю - Валентина М.
Олексо, твір цікавий, життєвий. Життя людини, її сутність? Не даром же говорять: краще бути багатим і здоровим. Щодо безсмертя? Чи потрібне людині вічне життя на Землі?Отже, головне - добре, коли людина прожила не даремно, залишила по собі "щось" гідне... з чим вас і вітаю...
ну прохвесор 
Дякую, Оксо! Хоч і не Долина чи Ніжин! 
Гарно вимірюєте словом, Майстре!!! 
з чим вас і вітаю...
І беремо! 
