Загубили меч Арея,
На просторах голубих.
Катерини і Андрея,
Стало святом молодих.
Конопельки засівали,
Дрібно сипали в сніжку.
Голі Мавки загрібали
Й парували у мішку.
В миску воду наливали,
Глек пшениці у кутку.
В хату півня запускали,
Чаклували в люстерку.
З річки мулу набирали,
Де залізко ковалем.
Коли дрібний діставали,
Значить буде сіячем…
Пекли корж великий білий,
Звали його калита.
Теж гадать по йому вміли,
Щоб обходила біда.
Носи в горнятку вмочали,
Діставали перстенька.
Їм всі витівки прощали
В хаті скрізь була донька.
На морозі пряжу брали,
Вишивали ряденце.
«Гусака» в смолу макали,
Йшли по воду в озерце.
Вміли прадіди гуляти,
Воза витягти на хлів.
Парубки були… варяти,
Могли витягти й волів.
А тепер… бракує слів.
Душу вирвати не сміли…
В предків з пам’яті Ядрей.
Корчували й не зуміли,
Так з’явився в нас Андрей.
Як в Катрусі вечорниці,
Приліпили від біди.
Ось такі в нас таємниці…
Що припали на пости.
Гарно! 
