Роман Булгакова "Майстер і Маргарита"-
Вершина вмілості та філософії митця
Романом цим,зачитується не лише еліта
Та й не лише вона восхвалює митця
Роман цей,дійсно змушує спинитись
І не літати швидко поміж стрік
Нас автор закликає виром почуттів напитись
І пронести через себе увесь вражаючий потік
Мастер й Маргарита-головні герої
Що так жагуче боряться за почуття
Їх почуття-нічим не схожі до емоції простої
Що через хвильку вже розчинеться в вирої буття
Але чому саме вони дають нам приклад як любити?
Чому саме вони підуть на жертви не зважаючи на всіх?
Та що ми будемо навколо цих питань ходити,
Коли ще ми не знаємо подробиць всіх.
Отож,ми розпочнемо з Майстра
Оскільки в творі першим відкривається нам він
Він виграє сто тисяч,не хвилюйтесь,жодного шахрайства
І тут ми бачим низку перемін:
Він залишає ненависную роботу,
Скуповує потрібнії книжки
Бере квартиру та сідає за роботу
Та пише день і ніч,відкинувши усі страшки
Зробивши з цього висновок,я скажу пару стрік
Тут Майстер постає людиною самотньою
Але талант його переживе весь вік
І вже реакція на нього у людей буде зворотньою
Але це далі
Зараз ж розпочнеться лінія кохання
І не кидаючи слова недбалі
Розглянемо її,щоби не бачити обляччя вже зітхалі
Отож,кохання виникло раптово
В один з осінніх хмурих днів
Чому воно з'явилось-нам це не відомо
Але воно змінило плин людських життів
Вона несла жахливі жовті квіти
І погляд був її сумний
Її волосся обдував нещадний вітер
Але ось тут момент якраз дивний
Кохання вискочило поміж них раптово
Тай так,немов вискакує із засідки жахливий звір
Але нічого тут нема марного
Та ви простіт вже мій такий манір
Про що це я,а точно про кохання
Воно тут дійсно відіграло свою роль
Воно збудило в їхніх душах поривання
Котре пройшло через усе життя,немов король
Їх почуття були настільки сильні,
Що вже ніхто ніколи їх не зможе розлучать
І тут події не такі повільні
Як нам в житті доводиться часом роками розвитку чекать
Вже на наступний день після раптового пориву
Вони - мала таємная сім'я
Котра знайде затишок навіть в зливу
Котра не буде розкидатися словами навмання
Вона стає для нього краща
Готує,прибирає,жертвує усім
І тут його прислідує удача
Адже нагородила його почуттям кохання цим
Він пише книгу,а вона завжди напоготові
Завжди зуміє підказати чи порадити слова
За неї щосекунди дякує він Богові
І від її пянкої віри обертом йде голова
І ось роман дописано до крапки
Вже Майстер йде із ним у світ
Але там не сприймають ось цієї ось охапки
А це убило весь його політ
Він вже триматись на ногах не може
І всі емоції заглушують його єство
Але поки вона є-ця система вде не переможе
Адже це лише їхнє царство
Він в відчаї кидає книгу в пічку
Але не знає що рукописи ніколи не згорять
Він ладен затушить душі останню свічку
І весь це стан рядками я не в змозі передать
Він опускає руки,йде із дому
Тікає він від себе й почуттів
Але на місці крапки ставить вона кому
Адже готова за любов боротись навіть без ножів
Вона іде на згоду з Сатаною
Відкинувши надію на сам рай
Вона стає в його житті одною
Хто бориться за щастя через край
В кінці-вони разом простують шляхом
Що приведе до кращого життя
Ось так одним ось махом
Вона змогла утримать їхні почуття
Його роман стає відомий людям
Усі зачитуються і дивуються йому
Адже відомо тільки вищим суддям
Кому ми дякуєм за це,кому...
Такий роман,такий сюжет
Тут філософія і драма переплелись разом
І твір цей як насичений мольберт
Ніхто ніколи не накриє мідним тазом
Ну що ж потрібно висновок мені робить
А то мабуть набридли ці рядочки
Але коли вже так манить
То допишу я ці потрібні строчки
У цьму творі творчість і любов пов'язані як інь і янь
Та щоб не повторятись знов і знов
Скажу лиш те,що вони дійсно гідні поривань
Скажу лиш те,що лиш любов це невмеруща сила
А рукописи так ніколи й не згорять
І що закоханим не має буть страшною вже ніякая могила
І почуття не слід на показ виставлять
Скажу також,що за любов боротися повинні двоє
І що завжди повинна будь підтримка між людьми
І що повинен ти назавжди будь собою
Якими б не були усі твої "війни".