Дивитися під ноги доводиться досить уважно. Калюжі змушують. Частіш за все побачене не тішить. Але так не тільки під ногами. Чи там особливо помітно?
Сьогодні все як завжди. День за днем.
Та чомусь не так. Око вхоплює маленьку пушинку на асфальті, таку зворушливу і ледь помітну на майже чорній брудній бруківці. На мить здається, що потрапила у якийсь інший вимір, наче то пір’їна з крила ангела.
І навколо все змінилося. Поруч пішла фантазія. Бруківка кудись зникла з очей. Нехай. Хоч трішки.
Уява малює казку. Шепоче на вухо легким шурхотом крил. Наче знову дитиною стала.
Та, здається вже запізнююся. Годинник виводить із мрії.
А поруч купкою сидять голуби. Такі поважні і бундючні.
Невже перо когось із них?
