1.Час зриває безжально, як листя із дерева осінь,
Почуття, що так густо набились у крону душі.
І немає у скрипки смичка, і пісні безголосі,
Як не той Він, якого могла б звати словом - рушій.
Сад підніс до небес чорні руки, земля оголилась.
Ліс воронячим оком з-під сосен, ялинок глядить..
Озерце без води (злили!), зяє, неначе могила,
П’єса «Подих кохання» – у серці порожні ряди.
А хіба не такий був прогноз: стан душі – листопадний,
Де птахи стоголосі торкаються неба – зола?
Жовтень діло зробив і пішов. Ну, хіба ж то він зрадник?
І кохання пішло так. Не квітнуть йому без тепла.
8.11.16
2.Переорю ниву кохання,
Перетру у горлі клубок –
Остаточно і без вагання,
Без претензій на острівок.
Переловлю усю зажуру,
Наче в курнику дохлих кур.
І не кинусь на амбразуру –
Хай кидає пулі Амур.
Перемучу муку у серці.
Перекрочу свій хибний крок.
Прийде час, я знову в люстерці
Стріну очі з сяйвом зірок.
12.11.16
