Веселкою побіжу у безмежную даль,
наздожену стрімкий ручай,
захоплю в полон вітерець - стрибунець,
це й буде печалі моєї кінець.
Дивовижне наше Життя,
то, як безхмарная мить ,
коли в любові купає Світ,
то Всесвіт світить в душу,
наче щастя назовні виймає.
За "соломину" - Життя,
хапаюся з усієї сили,
не зраджую своїй цілі.
А визнати таки мушу,
свою вільную, степову Душу.
