За вікном всліпу танцює тихий дощ,
Все сильнішає й сильнішає…невчасно
Ця весна – коли ніщо не буде ясно,
Й ми потонемо в руках безмежних площ…
Заплітай мені у коси нові дні
Й мовчки спалюй епізоди всіх елегій,
І десь там, на перехресті всіх енергій,
Стін не буде й ми залишимось одні…
Хай ще швидше розбиваються серця,
І все швидше з неба падають комети –
Надто важко вибиратись із лабетів,
Коли хочеш в них лишатись без кінця….
Кожен раз все більше дивні й дивні сни,
А у гойдалки все більша амплітуда,
Ти давно моя запущена застуда,
В відголоссі надто ранньої весни.
