Ти заведи мене в дощі.
Що мені дощ, як я з тобою?
Я душу грітиму любов’ю,
Навіть у мокрому плащі.
Ти заведи у листопад,
Весь від сльоти вогкий і мокрий,
Бо він і сам заходить вкотре
Зігрітись в мій самотній сад.
Ти заведи у холоди.
Ми їх зігріємо серцями
І почуттям, що поміж нами,
Якому вже не дать плоди.
Убрід у осінь заведи
Мене усю, без застороги,
І я пройду твої дороги
Почерез всі земні суди.
Лише довір моїх не зрадь,
Не зрадь мене в моїй любові,
Скупай мене у теплім слові,
І душу ніжністю пригладь.
