Ще багато речей не побачено,
Ще багато людей не прослухано.
Поки світу простого не бачу я,
Інші часто мандрують із духами.
Лиш шляхи в універ, його корпуси,
Які зрештою можуть набриднути.
Я складаю задачі із морем слів,
Ледь заповнюю я порожнину ту.
Страх і настрій поганий - це друге "я",
Біль і плач від провалу - це розв'язок.
Мені тяжко, бо вчуся на коваля,
Що з металу кує всього лиш пісок.
Не так часто я бачив нові краї,
Не завжди мені вийде побути там,
Не завжди поспілкуюся із людьми.
Схоже, все ж добре там, де мене нема...
Я боявся розмов з невідомими,
Я не був співаком чи художником,
Та й не буду ніколи. Оскомою
Протечуть роки; і зійдуть вожаки.
Може навіть історії байдуже,
Бо я став лиш баластом на проміжку.
Адже я лиш віршую. А далі що?
Поховають тихенько і зникне шок.
Та нехай все зітреться із плівкою,
Хай вся пам'ять зникає в туманності.
Я лиш хочу пожити мандрівкою.
Сподіваюсь, це стане реальністю...
06.10.16
Ви маєте рацію. Та якщо надто пильно заглядати в очі майбутнім печалям - вони прийдуть. Вичаровуйте краще завтрішні радості. Світлих і теплих посмішок Вашій осені.
І думки цікаві, близькі, турбуючі 
то мине, а вірш залишиться. То цінно 
вмієш ти проникати в душі 
