Я прокинулась: думка про тебе
Розтривожила душу мою.
Я сказала собі, що не треба,
Він же має кохану свою.
Чи я можу до тебе хотіти,
Обійняти й відчути всього?
І без крил а з любові летіти
І бажати тебе одного?
Чи я зможу в обіймах сховатись,
І забути з тобою про все?
І лиш вічність цю поруч лишатись,
Поки доля нас разом несе?
Я задумалась: права на тебе
Не було у моєму житті.
Лиш бажання моє і потреба -
Та хіба цього мало мені?
Та хіба у коханні є межі,
Щоб могли зупинити мене?
Я люблю, а любов без обмежень
Навіть в темряві шлях віднайде.
Та не треба кохання для щастя,
Бо від нього спокою нема.
Хто кохає, той горю віддасться,
Ще й повірить в пустії слова.
Ти пробач, якщо в серці образа,
Засмутити тебе я могла
Бо кохання - воно як зараза,
Тільки ліків від нього нема.
Тому треба вирвати з серця
І з думок нездійсненні мрії,
І усе, що коханням зветься,
Я на вітрі веснянім розвію.
P.S. Не сумуй даремно: знай - на світі є той, хто любить, кохає тебе,. Тому треба жити так, як дихати.