Бачиш, я розливаю свою кров
У всі чаші,
З яких питимуть
Наші власники
Бачиш, я залишаюсь,
Щоб ще глибше
Провалитись під лід
З-під якого мене
Не витягнуть твої пальці
Завдай ще дужчого удару,
Щоб мій скелет знесло,
А м’язи розтопило,
Наче під гарячим лезом
Бедламу
Адже у разі твоєї не-смерті
Я стану чорним діамантом
У твоїх руках,
Стану пір’ям
Засмаженого ворона .
Нікому з тих, хто прийде по наші серця
Не сподобається істина, яку ми мовчки
Заштовхнули у череп північної худоби
Серед тих пустотних берегів ворожості
Ми могли б віддатись одне одному
до скону
до скону
до скону
до скону
до скону
серед тих величних й потовчених ухилів
ми могли б ухилились від самострат
портрет її величності
обличчя його величності
спалене, немов літо
у сузір’ях Північно-льодовитого океану
я відкриваю ще один оберт чортового колеса
з нього я бачу прокляту математику любові
ти відкриваєш книгу образів
і не знаходиш там мене.
Мені шкода,
Як буває всуціль шкода,
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад .
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад .
Адже серце робота розлітається,
Коли починається
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад
Кожною милею впадемо
Залишаючи по собі сліди –
квіти зла, не опановані
людським оком
темні закони
музеїв,
світлу плівку вогню
на стінах
майже мертвих
камердинерів.
Мапу, з якої
Постане світ –
Справедливий світ
із руками Одіна.
Ти один.
Скажеш ти.
Як і ти, волошко
Як і ти.
