Ти знову рятуєш мене з забуття,
Ти хочеш, щоб щиро могла я всміхатись.
Та сенсу не бачу- безглузде життя -
Не хочу до нього я знову вертатись.
Я розгубила свої почуття,
Стала для всіх в цьому світі чужою.
І знову навколо - марнотне життя -
І сумно, й тривожно, і я не з тобою.
Не знаю для чого і як мені жити,
Як розпалити у серці тепло?
Може навчитись невинно любити
І зло те забути, мов його не було?
Де мені розпач і смуток подіти?
Де заховати найбільший мій біль?
Адже насправді я хочу радіти,
Жити життям повним радісних мрій.
Тільки не знаю, як вирватись з пастки,
Як подолати байдужість і страх,
Як у багнюку обличчям не впасти,
А віднайти той короткий істинний шлях?
Може життя ще всміхнеться казково
І подарує надію мені.
Після грози стане знов веселково
І я вже забуду, що була в пітьмі.