На галяві лісній між некошених трав,
Де частіше ведмідь, ніж людина, ступав,
Ген під тінню товстих і розложистих віт
Мандрівний ґаволов загубив Самоцвіт.
Звірам байдуже до Самоцвіта того -
Йшли собі по траві і топтали його.
Але раз забрели на галяву Митці -
Усіляких красот превеликі знавці!
Зразу "Ах!" вони й "Ох!" - і мерщій почали
Рвати квіти усі, що там тільки росли:
"Ця прекрасна, а ця хоч негарна, проте
Як у воду встромлю - ого-го розцвіте!" -
Так з усмішкою всяк про рослини казав,
А на той Самоцвіт і не кожен зважав;
Якщо хтось і хапав його в руку навгад -
Навіть не роздививсь, а вже й кинув назад.
Камінець не стерпів: "Та мене ж ви візьміть
І на сонце з тіні просто перенесіть.
Роздивіться лишень: я не брили шматок -
Маю справжню красу, ще й не згірш од квіток!"
Реготались Митці, що аж гаєм луна:
"Ще й патякає, бач, каменюка страшна!
Та ти ж мертвий, а всі квіточки ці - живі!"
І красун-Самоцвіт залишився в траві...
Запитає читач: а яка тут мораль?
Та у когось "поезія мертва, на жаль"... *
_______
* Так висловився про мою поезію С.М. - музикант (!),
член редколегії одного інтернет-ресурсу поезії
та авторської пісні. - прим. авт.
Оценка поэта: 5 Олександре!
Дивовижно!
На українському ресурсі те ж саме "шановна
Редколегія" сказала про мої вірші: низький художній рівень і т.д.
Почитав я дещо їхнє...
Зробив для себе висновки, і , навіть не образився Митці
Олександр Некрот відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Митці 
Не вірте, він просто відбріхувався.
