«...Ми копаємо могилу в повітрі
там лежати не тісно...»
(Пауль Целан)
Пам’яті добровольців 1798 року
Ми вганяємо цвяхи
У легке жовте дерево -
Свіжотесане, ясеневе,
Ми б’ємо молотками -
Важкими, залізними
По м’якому пахучому дереву,
Ми клепаємо шибениці
Собі,
Нам - ірландцям
Під злими цівками
Воронованих крісів англійських,
Ми клепаємо шибениці
На яких буде добре гойдатись
Нам - ірландцям
На солоному вітрі
Оливного моря Ірландського
(Тільки балки скриплять).
А ти, Маргарито, твої коси руді -
То ж чудова мішень
Для стрільців у червоних мундирах.
З мене був добрий тесля
Ще до того, до того, до того,
Як пили ми на пагорбах вересу
Чорне віскі ночей.
Ще до того, до того, до того
Як майстер млина - того самого,
Що перемелює всі наші біди,
Вказав мені шлях
У табір повстанців -
Глен-да-Лох.
А ти, Маргарито, все чекала вогню,
Що спалив наше селище
І поле ячмінне нашого клану.
Я влучав у червоні мундири
Зі старого мушкета -
З іржавого кріса,
Що від батька отримав у спадок.
Нас так мало в тумані -
Рудочубих повстанців.
Тільки вітер співає
Над руїнами замків,
Над порожніми гленами
І кам’яними хрестами...
А Ірландія плаче,
А Ірландія плаче
Без сліз...
Нескорена душа плаче...
Ваші історії, пане Шон, завжди викликають гордість за ірландців, які незважаючи на великі негаразди тримають високо підняту голову, а сльози свої вже, напевно, виплакали...
ЩАСТИ ВАМ!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
на гіркоті, на болях сердечних та тілесних, на крові та втрачених надіях... - і ще на вірі настояне слово, що промовляють вуста правди, вуста пам"яті, уста непокори.
гірко і тяжко іноді читати ваші сповіді-мрії
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Густий дим історії блукає беззубими щелепами черепів... Жовте дерево давно перетворилося в прах - вийшло з землі й туди ж повернулося... Скільки ж разів це може повторюватися, щоб людям не розплачуватися за бездарних поводирів. Виживання замість щастя бачити радість в очах онуків вічно сіється, як вода через сито і нікому змінити світ, який також прогнив і дивиться пустими зіницями на безплідні плоди свої...
Правдиво і картинно, пане Маклехе.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00