Не питай, чого дзвонять дзвони,
З неба сльози- весняні води,
Чом у дуба зчорнілі крони,
Пшениців посивілі сходи.
Не питай, за ким дзвонять дзвони,
Та за ким панахиди правлять,
У війни ж бо свої закони,
Там посмертно Героїв славлять.
Запитай, чого біль у серці?-
Мати сина з війни діждала:
Обвінчали десь сили смерті,
Вік юнацький земля забрала.
Запитай, чом в душі неспокій,
Чом вдова- молода дівчина?
Тільки пам'ять та вічний спокій-
В чому, Боже, її провина?
Смутком землю сповили дзвони,
Дощ із неба- весняні грози,
В снах дубових розквітнуть крони,
Їх цілують вдовині сльози.
