Дорога ще довга – така ж, як завжди,
Та хоч би не колами нею ходити.
І йти не деінде, а саме туди,
Де дім і де можна без поспіху жити.
Ще довгі години з ножем у душі
Шукати рятунку у дикому краї.
Вдихати повітря й писати вірші.
Й вдавати, що я ніби й болю не знаю.
Дійти до межі і ще далі піти,
Знайшовши за нею нові й нові сили.
І там, де усі забивають хрести,
Шукати вершини – ніяк не могили.
І вірити в те, що ще взнає весь світ,
Де треба шукати дорогу до мрії.
Мені треба йти більш, ніж тисячу літ,
Та що може час проти віри й надії?
