Ніч, як і завше замінить багряний світанок,
Усе що живе буде жити й на далі без мене,
Тягарем мені став - твій, без мене, початок,
І усе що люблю, стало гірке й безіменне.
Чистота у очах твоїх-перший незайманий сніг,
Я борюся за мрію хоч мрія моя нездійсненна,
Я хотів покохати когось, та не зміг,
Адже тільки з тобою, була мить блаженна.
Отруїв свою душу, ішов проти вітру, і що?
Схоронив в цьому мороці тільки останню надію,
Адже правда моя – адже вчинки мої, ніщо,
Пустота… а торкатись тебе я не смію.
Ніч як завше замінить багряний світанок,
І усе що живе буде жити без мене незмінно,
Я отримав свій шанс-він тобі став, без мене, початок,
Початок кінця, що з любові залишив руїни.
