Це було місто, яке змушувало розсипатися на атоми без єдиної надії знову зібрати себе воєдино.
Місто, де літали тисячі різноманітних птахів, змішуючись і змішуючи звуки власного унікального співу.
Птахи розбивалися об гострі шпилі неоготичних будівель, натикалися на вітражні вікна Ренесанської епохи і втрачали своє випалене під палючим сонцем сіре пір'я на скляних будинках-коробках.
Це місто яке могло вмістити в себе щастя і страждання тисяч різнокольорових, таких не схожих один на одного, жителів.
Місто можна порівняти з текстом, в якому ти пишеш, закреслюєш і наново пишеш, але виходить ніби не з нової сторінки, а тільки букви просто накладаються на старі рукописи. Як і долі: одна на іншу. Всі різні, але знаходяться в одному вимірі, у спільній атмосфері, тому так близькі.
Пекельна м"ясорубка, в якій перерублені, перемішані душі. А на фініші так важко знайти саме свій огризок душі. Ти тепер спільник. Змовник. Ти з ними заодно і вже є невіддільною частиною місцевої метушні.
Це місто переповнене не емоціями й почуттями, а словами: словами любові якихось закоханих, що линуть з будь-яких куточків міста, особливо найбільш утаємничених; словами захоплення від місцевої архітектури, яка тягне за собою відлуння не одного тисячоліття; буденними словами, але вони сповнені якогось нетілнного спокою й солодкої утоми.
Місто неможливих можливостей, поетів зі скляними очима, яскравих вечірок, тихих поседеньок на Театральній вулиці з гитарою та душевною компанією, місто парадоксів і протиріч, запахів легендарної кави, шуму важкого металлу і консервативного джазу.
Це місто, яке треба пізнавати тут і зараз, швидко, захлинаючись, інакше не встигнеш за течією життя в ньому.
Людське море. Море із людей. Вічний шторм ніколи не спиняється. На ньому так рідко можуть втримуватися кораблі людських нікчемних долей. Їх затягує у вервечку таємниць і незбагненних загадок. Всі потонуть, вкрившись цими гарними уламками старезних будівель. І вам уже не врятуватися. Ніколи і ні за що.
Місто, що як чорна діра, як темні безодні космосу. Люди воліють відкрити для себе ці нетілнні простори, але лише заглиблюються і назавжди губляться тут.
Це місто, в якому хочеться хотіти жити.
Ти вбираєш в себе оце повітря.
І живеш.
