Нудить,бачу не життя,а реакцію
Будить,в мені це буття акацію
Що росте,росквітаючі білими квітами
Через тее. Нелюбовью и темними
бідами
Вся обкладена,ніби так треба
Та обкрадена,''сонячним''небом.
Все навколо, має вигляд декорацій
Де грізна сила, має дещо більше рацій..
Саме вже навіть ''добрий день''
Вербальний подих де олень
Вбачає в собі дотик Бога
Людину чемну-слабкістю без рога
Котрий здається йому,тим що треба
Хоча душа його,гидиться себе
Палаючи вогнем із аду
Без розуму і сердця ладу
Забувши очі,усмішку свою дитячу
Перетворившись..на догмату клячу
Та ставши пнем мертвото ліса
У дупу паростків нових він лізе..
Ну скажіть,хіба то зветься життям?
Ні,мене нудить цеє буття..
Як відкрити зламані очі?
В тих що колами,бігають ночі..
