Вуста шепотіли тиху мелодію
Під звуки дощової капели
Ноти розпачу та тривоги
Створювались довго як перли
Сумна меланхолія оповита красою
Згорталася під парасолею
Куйовдилося волосся
Розчісане колючою долею
Очі яскравіють у сльозах
В серці поросла густа трава
Зник смак життя і лише запах
Залишився над прірвою
Сум, а може його тінь
Лягла на плечі та звісила муки,
Подерті рани в крові на колінах
Зостались на пам'ять розлуки.
Холодні долоні охолоджують каву,
А погляд застиг на сонці.
Погасло в середині сяйво любові,
Замкнулось тверде в оболонці.
Дзвенять птахи, розквітають степи,
А внутрішнє поле болить.
Яскрава веселка, шумливі гаї...
У середині тихо все спить.
Розбудить... та чим невідомо кому,
Коли постукає у вікно,
Та чи захоче тривожити сон,
Той, кому те не дано.
Зтихла мелодія, змовкли пісні,
Ніч настала на час,
Може і дійсно не варто будить,
Те, що померло у нас...