я впіймав за хвіст
тягучий простір
поки птахи за заштореним вікном
співають сонцю
котре іще не встигло
зійти.
я застряг у в'язкому павутинні
того, що люди звуть
життям.
та невже я частина цього всього
невже гонимий людом
й аскетичним ідеалом
я є співом пташиним?
і поза претензіями на соціальність
й поза прогресом
що так вперто забудовує
джунглі дикої
тваринності
в усіх нас
поза брехнею
у вранішньому
буденному дзеркалі
ми усі
залишаємось
беззахистним
голим
порослим густим волоссям в районі геніталій
співом
пташиним.
і як справжнє солярне дитя
я хочу зняти цей тісний шолом
громадянського обов'язку
й належати
лише холодному
нічному небу
й належати
лише такому
кожного ранку проханому
сонцю
котре іще навіть не встигло
зійти.
