Перші зустрічі бувають різними, зі своїми відтінками та настроями. Та й взагалі, що таке зустріч? Перетин двох тіл в одній точці матеріального світу чи то духовне злиття спраглих, самотніх, дружніх чи покинутих душ, які нарешті закрили очі на власні комплекси та страхи, наблизилися до краю прірви, аби хоч на мить відчути невагомість польоту.
Невагомість поєднана зі страхом…Страх помилитися чи розчаруватися у примарних, піщаних ілюзіях, створених роками у підсвідомості, яка була тією, що не боялася ризикувати, мріяти та ширяти високо у хмарах. Проте сьогодні страх виявився сильніший за неї, вириваючи з ніжних обіймів мрій, ароматів кави та шоколаду. Відчуття невагомості заполонило секунди навколо її зляканого погляду. «За моїми плечима немає крил, лише довга стрічка з маленькими вузликами – нагадуваннями про минуле. Чому ж я відчуваю невагомість?». Повіки повільно поринули у пелену спокою, вимикаючи голос диктора, який щось активно намагався пояснити перехожим неподалік. Усі поетичні відчуття польоту насправді були гарним маневром хаотичного долання закручених дерев’яних сходів, які підступно ховали свої долоні у крутих вигинах старої зашкарублої спини.
«Пам’ятаю, пам’ятаю ті сходи. Вони такі старі та підступні, хоча маю визнати, що то теж моя провина, адже не варто втрачати пильності і дозволяти жагучому шоколадові запаморочувати собі голову. Мої джинси ще довго дорікали мені за ту замріяність протертою білою плямою на колінах. Виглядало це досить кумедно, однак не для свідків мого польоту. Хоча я впевнена, що кожен з них тихенько заздрив тим секундам невагомості.
А його очі… Погляд, якого ніколи не бачила, лишень на уривчастих фотокартках, аматорських відео з поганою якістю, що заважала вдивитися у його зіниці. Проте мені здавалося, що відчуваю їх тепло, близькість та відвертість. Важко визначити, чи вірю у симпатії з першого спілкування (про кохання вочевидь не варто говорити, адже воно надто вимогливе, аби з’являтися за першим покликом), однак його душа мені посміхалася кожного разу, коли піднімала слухавку і чула його «Доброго дня!». У такі хвилини нестерпно хотілося забути про роботу, відкрити полущене вікно, сісти на підвіконні, величезними пригорщами наповнювати душу вишневим мережаним цвітом і просто слухати. Це те відчуття, ніби блукаєш довжелезними лабіринтами книжкових полиць, гримерок провінційних театрів, що їздили на гастролі з незмінними виставами, проте щоразу вловлюєш нові інтонації, жести акторів, які стали послідовниками книжкових персонажів.
Кожна щоденна розмова – це новий примірник книги, яку залишаєш на полиці власної душі з надією подальшого перспективного перечитування. То були лише трансформовані телефоні розмови, безликі сподівання та надії, що претендують на метаморфози у реалії….
«Доброго дня!!» Тихий, схвильований голос пролунав за спиною. Мабуть, зараз можу переказати кожну почуту тоді фразу, найменший порух зіниць, що гіпнотизували своєю таємничістю. Жінки не повинні закохуватися першими, поступаючись місцем холодному розумові, бо у таких випадках серце дуже ненадійний партнер. Щоразу йому кортить закрити очі і поринути у хвилі безумства, мрійливості, віри. Під час тієї зустрічі я нарешті побачила його очі, темні, схвильовані, проте такі близькі. Здається, коли плануєш зустріч з тим, кого чуєш впродовж років, то нестерпно прагнеш висловити усі запаси емоцій та думок, уникнувши фальшивих нот та штрихів. Той голос, погляд…. Нестерпно хочеться торкнутися його уст, всотувати усі звуки, слова, закарбувавши їх на долонях. Це справжнє шаленство, безумство…..Це наша перша зустріч у матеріальному вимірі, потік слів, які не мають право на існування. Лише випадкові свідки цієї зустрічі, галасливі чайки пам’ятатимуть кожну виплекану ними фразу.
Випадкові зустрічі приречені на фіаско чи розчарування, однак вони виявляються головними беззаперечними кандидатурами на безсмертя».
ID:
659817
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.04.2016 19:44:54
© дата внесення змiн: 15.04.2016 19:44:54
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
