Бо,
через моє лобове скло
нині видно лише кілька метрів шляху.
Далі все чи з пап’э-маше, чи то в снігу…
А в мене ж є тільки любов,
Бо.
Коли мені важко стає її нести,
я приходжу до них і дивлюсь на хрести.
До тих, хто мене лікував і ростив.
Хто лишив добро у моєму житті.
Бо,
чи потрібно мені добро,
якщо чути лише про засилля біди?
Якщо люди ховають себе у собі?
Чи потрібна мені любов,
Бо?
Я питаюсь, бо далі є або сніги,
або сонячна сила порушує сни
і вкриває білим світлом шляхи.
А мені ж лише те, що маю нести.
