|
З нетерпінням чекав прихід весни.Хоча кого тут здивуєш,адже хіба лиш мерці на неї не чекають.Лежать собі мовчки,гниють,ніщо їх не тривожить.Але весну 201… я чекав якось незвично,по-особливому.Чи то через те,що зима,здавалося,знахабніла не на жарт,чи то від того,що організм просто не вміщав в собі ту купу антидипресантів,які виписав лікар ще восени.
Весну чекало все навколо:крізь вологу ледь сонну землю невпевнено пробивалась молода трава,бруньки на деревах та кущах мало не вибухали новою силою і життям,дитячі майданчики знову наповнювалися дзвінкми голосами й сміхом.Березневе сонце поступово прибирало до своїх владних рук все і всіх.
Чого чекав я?На що надіявся?Важко сказати.Незнайоме досі почуття прємної тривоги просилося на поверхню.Я намагався зрозуміти ці переживання,роблячи лише невеличку перерву на заварювання улюбленого чаю.
Кімнату заповнювала тужлива лірика L.Rubino.В такі моменти ця музика чарувала своєю витонченістю і меланхолійністю.Час просто зупинявся.Вмостившись на підвіконнику,довго спостерігав,як рідка невагома димка обережно огортала передвечірнє місто.Минуле,яке ще недавно впрано краяло вени,пролітало перед очима короткими спалахами,дрібними титрами.Воно вже не зачіпало простуджену душу.І це для мене було дивно.
Як би то не прозвучало,але всі ми складаємося з фрагментів власних спогадів.Хто б що не говорив,настане той період,коли ми оглянемося назад,пригадаємо приємні миті проведені з дорогими та рідними колись серцю людьми.Згадаємо все сказане й несказане,зроблене і незроблене,обіцяне та,зрештою,невиконане.Головне не загубитися у своїй пам’яті,не застрягнуть у минулому,як в трясовині,бо помічі тоді,окрім себе самого,годі й чекати.
Останніми роками мене гнітила ціла низка питань,накшталт,чому все сталося саме так,як би склалося по-іншому.Чим глибше я копався у собі,тим краще розумів,де потрібно шукати,адже ти завжди знаєш відповіді на свої запитання.Всьому свій час.Він не лікує,як подеякують,не змінює людей(хіба лиш ставлення до них),не заповнює твою порожнечу.Основний плюс його в тому,що він зводить тебе з тим(тою),з ким порожнечу ту можна розділити.
Вечір засіяв стомлене небо дрібними зірками.
Кип’ячу чайник,заварюю чергову порцію улюбленого чаю…
ID:
657240
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.04.2016 21:53:55
© дата внесення змiн: 04.04.2016 21:53:55
автор: Ендрю Мітін
Вкажіть причину вашої скарги
|
