Проснувся – прощається нічка,
Проснувся – вже сходить зоря,
Дивлюся – на пальці обручка,
Скінчилась свобода моя.
Питань, як у діжці гороху:
Навіщо, як міг і коли?
Здається, від них скоро всохну,
Повзуть думи, наче воли.
А згодом здивовані друзі
Те саме: чого та коли?
Ховаюсь, як заєць в облозі,
Сумнівні блукають думки.
Іду, як собака побитий,
На пальці обручка горить.
«Смутний чом?» – шепоче хтось хитро,
І я завмираю на мить.
А поряд вона знов сміється,
А очі – небес синизна…
Ні, я не смутний, так здається,
Щасливий! Ох, доле моя!
